Історія Трускавця від минулих днів до сьогодення

• 1469 - перша письмова згадка про Трускавець.

Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, датований IV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця могла бути ареною бойових дій готів і прикарпатських племен на чолі з карпами — з одного боку, і легіонів Римської імперії — з іншого.
Назва міста «Трускавець» до цього часу викликає суперечки істориків. Одні вважають, що «Трускавець» — це видозмінена форма польського слова truskawka (полуниця).
Але полуниця з'вилася в Європі тільки після 1712 року і була привезена з Чилі французьким офіцером Фрез'є. А назва міста вперше зустрічається вже у XV ст. Інші вчені вважають, що на назву міста вплинула литовська мова.
По-литовськи druska — це сіль, а Прикарпаття — відомий центр солеваріння. На користь цього варіанту свідчать тісні міждержавні стосунки Галицько-Волинського князівства і Великого Князівства Литовського у XII-XV ст.
В кінці XVIII і початку XIX століття в Трускавці почали добувати окрім солі, озокерит і в обмеженій кількості нафту, з якої шляхом перегонки одержували гас для освітлення великих міст Австро-Угорщини.
У 1820 році при бурінні однієї із свердловин було виявлено мінеральне джерело сірчистої води. З цього часу жителі з навколишніх сіл і районів стали приїжджати до Трускавця для лікування цієї водою суглобного ревматизму, шкірних захворювань, а дещо пізніше і захворювань шлунка.
У 1827 році за розпорядженням директора Австрійських державних підприємств Ю. Лещевского в Трускавці вперше була побудована невелика (всього на вісім кабін) водолікарня, і з цього часу Трускавець офіційно став вважатися курортом.
У 1833 році в Трускавці було відкрито соляно-гірке джерело під назвою «Марія», а дещо пізніше в 1842 році - соляно-сульфатний джерело «Софія».
Перші аналізи мінеральних вод джерел «Марія», «Нафтуся» і соляної ропи джерела «Фердинанд» були проведені в 1835 році Львівським аптекарем Торосевичем. Публікація аналізів мінеральних вод, опис мінеральних джерел Трускавця лікарем Машек. В 1842 році вийшла дисертація «Про лікувальну дію мінеральних вод курорту Трускавець» австрійського лікаря Унгера, мали велике значення для популяризації курорту і залучення хворих.
У 1858 році були відкриті нові сірчані джерела під назвою «Еммануїл» і «Анна» із загальним дебітом до 3500 л на годину. У цей же приблизно час побудована водолікарня на 30 ванн, а дещо пізніше, в 1861 році, була споруджена грязелікарня і вперше на курорті стало застосовуватися грязелікування торф'яними грязями, приготовлені на мінеральній воді. Це також сприяло популяризації курорту і збільшення кількості хворих. За відомостями курортного лікаря Машек, Трускавець у той час представляв собою вже досить упорядкований населений пункт: у ньому було 13 житлових будинків, ресторан, кондитерська, концертний зал на 300 місць, а число хворих збільшилося до 1000 за сезон.
У 1859 році курорт з державного підпорядкування переходить в оренду приватного акціонерного товариства, а потім передається у власність окремих людей.
На початку XX століття на курорті було збудовано водогін, що постачає воду з озера що на Помярках, проведена каналізація головних будівель курорту, збудовані павільйони та бювети для відпуску мінеральних вод, але головним чином значно зросло будівництво приватних житлових будинків.
У 1911 році курорт перейшов у власність акціонерного товариства на чолі з Ярошем, який залишався власником курорту до 1939 року.
У 1912 році між Трускавцем і Дрогобичем була побудована залізнична гілка, і число хворих до цього часу досягало вже 3000 за літній сезон (зимового сезону в той час не було).
У період першої світової війни курорт занепав і ніякого будівництва на ньому не проводилося. Після закінчення війни Трускавець відходить до панської Польщі.
Однак зі зміною державної приналежності характер володіння та експлуатація багатств курорту не змінилися - господарем його залишається акціонерне товариство, а головним керуючим Ярош.
У 1939 році західні землі України були приєднані до іншої частини України. На базі приватних пансіонатів і готелів було розгорнуто вісім санаторіїв на 1500 ліжок, з них два санаторії клінічні - один для урологічних хворих і інший - для хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту.
Курорт змінив своє обличчя, було проведено цілий ряд заходів з благоустрою курорту і організації загальнокурортних лікувальних установ (водолікарня, грязелікарня, електро-фізіолікування та ін.)
Однак успішний розвиток курорту було перервано нападом німецько-фашистських загарбників у 1941 році. За роки окупації гітлерівські окупанти розорили і розграбували санаторії курорту. Була зруйнована водокачка та електростанцію. Мотори і насоси водокачки і парові котли були приведені в непридатність. Медична апаратура, меблі, картини, килими та інші предмети які представляли хоч якусь цінність, були вивезені в Німеччину.
Після перемоги над Німеччиною, відразу ж розгорнулася робота з відновлення та будівництва курорту. Величезна увага справі відновлення курорту і налагодженню оздоровниці.
Незважаючи на величезні руйнування, медичні працівники курорту відразу ж після війни в порівняно короткий термін відновили водопровід і каналізацію і приступили до відновлення загальнокурортних установ (водолікарня і грязелікарня), лікувальних і спальних корпусів санаторіїв. Всі санаторні будівлі були відновлені, газифіковані і більшість з них було переведено на цілорічну роботу.
На курорті проводиться систематична робота по вивченню лікувальних властивостей мінеральних джерел курорту, здійснюються заходи щодо дослідження нових джерел мінеральних вод, введено з 1947 року і застосовується в широких масштабах новий метод теплового лікування озокеритом.
Лікувальна робота на курорті перебудовується на основі новітніх досягнень медичної науки і фізіологічного вчення І. П. Павлова.
Вироблено методики лікування різних груп захворювань, показаних для лікування в Трускавці. Лікарі курорту займаються науково-дослідною роботою з вивчення лікувальних факторів курорту. На курорті організована експериментальна лабораторія, де з допомогою павловських методів вивчається дія мінеральних вод курорту на функцію різних органів.
Таким чином, за порівняно короткий термін курорт не тільки був відновлений, але і значно просунувся вперед у своєму розвитку.
Окремо слід виділити діяльність Організації Українських Націоналістів у Трускавці (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА) до і після 1939 року. До 1939 року ОУН воювала з поляками, після 1939 року — з радянськими окупаційними військами. Два уродженці Трускавця - Василь Білас і Дмитро Данилишин- здійснили замах на депутата Польського Сейму Тадеуша Голувку. Сталося це у Городку 24 серпня 1931 року. Це був винятково політичний акт проти відомого польського шовініста. Акція не вдалася, але мала великий резонанс у всій Польщі. Обох бойовиків було схоплено і засуджено до смерті. Їх героїчна поведінка під час процесу і при виконанні вироку мала великий вплив на українців по всіх окупованих Польщею територіях. Пам'ять про героїв зафіксована в назвах вулиць та пам'ятних знаках у Трускавці.
Трускавчанин Роман Макомацький, небіж Василя Біласа, член ОУН і вояк УПА, завербував в інформатори дружину радянського генерала Сабурова Ніну, яка допомогла врятувати життя тисяч галичан, зірвати цілий ряд каральних операцій НКВД проти мирного населення. Під керівництвом Макомацького підпільники викрали самого генерала Сабурова і обміняли його на 200 арештованих повстанців. Це унікальний випадок в історії радянської армії, який ще нікому не вдавалося повторити.